Батьківські збори № 5. Проблеми спілкування батьків і дітей.  Педагогічний такт батьків

1.    Взаємовідносини в сім’ї та вплив на організацію спілкування.

2.    Чи вміємо ми розмовляти з дитиною?

3.    Вчити дитину спілкуватися.

Проаналiзуйте педагогiчну ситуацiю.

Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дiвчинку:

-        Чого тобi найбiльше хочеться?

-        Я хочу захворiти.

-        Чому? - здивувалася вчителька.

-        Коли я хворiла, мама сидiла бiля мене, розмовляла, розказувала менi казки, читала книжки. Менi було так добре.

1 Про що свiдчать слова дiвчинки?

2. Чому так часто нашим дiтям не вистачає уваги батькiв?

З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речi, природа, суспiльнi явища: Але у всi перiоди дитинства i юностi, незважаючи на рiзноманiтнi впливи, найвiдповiдальнiшою є роль батькiв.

Сiм’я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радiсть i горе, роздуми i сiмнiви. І якщо учень не дiлиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сiмейного виховання».

Сiмейне спiлкування ... Вiд цих слiв вiє теплотою i сердечнiстю, турботою про дiтей, доброзичливiстю i чуйнiстю. Психологи ствержують, що правильно органiзоване спiлкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З другого боку, встановлено, що нiде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сiмейних конфлiктах.

Правильно роблять тi дорослi, якi велику увагу придiляють повсякденному спiлкуванню з дитиною. Вони розповiдають багато цiкавого, читають книжки, складають казки, обговорюють подiї дня.

Виявляється, що вмiнням говорити з дитиною, правильно будувати спiлкування володiють не всi батьки. Розмовляючи з колегою по роботi, ми вiдповiдним чином пiдбираємо слова, намагаємося передбачити реакцiю спiвбесiдника, а спiлкуючись з власними дiтьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.

Слово - могутнiй засiб виховання, тому i користуватися ним слiд дуже обережно, особливо в конфлiктних ситуацiях.

В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що вiд того, яким буде слово у матері — лагiдним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратiвливим, сварливим, злим - залежить i виховання у дiтей почуття вiдповiдальностi.

Відомий педагог неодноразово вказував на емоцiйнiсть мовлення. «Як важливо, - пiдкреслював вiн, - щоб у кожному словi вихователя трепетала, хвилювалась, раділа і обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде змiст слiв, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченiсть слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібникiв, вказiвок. Вона дається тільки життям…»

Стежте за власним мовленням. Пам’ятайте, що воно — вiдображення вашої особистостi. Намагайтеся говорити спокiйно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Звернiть увагу на те, чи говорите дітям "дякую”, "вибач”, чи вистачає вам терпiння шукати все новi i новi слова для роз’яснення i переконання.

Звичайно, спiлкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домiнувати у вiдносинах дiтей i батькiв. Не помiчати «дрiбниць» означає зовсiм не проти «дрiбниць». Їх слiд виправляти, реагувати на них, але iнколи вмiти i не бачити.

Пам’ятайте, що дiти люблять не тiльки слухати, але й думати, висловлювати власнi судження, тобто вони хочуть брати участь у спiлкуваннi. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо, знаряддя культури спiлкування. Ненав’язливо поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не перебивати спiлкування.

Важливо формувати у дiтей навички ввiчливого спiлкування: вмiти вислухати спiвбесiдника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввiчливостi вiдповідно до ситуацій, звертання: пробачте, чи не скажете ...; перепрошую, скажiть, будь ласка, ...; вибачте ...; спасибi ...; дякую ...; щиро дякую ...; велике спасибi ... тощо.