Батьківські збори №7. Виховання чуйності і доброти

Збори-лекцiя

1. Дитинство — природна школа доброти.

2. Роль сiм’ї у вихованнi в дiтей почуття чуйності і доброти.

3. Типові помилки батькiв.

4. Джерела доброти.

Є, шановнi батьки, давня українська легенда.

Був у матерi єдиний син. Одружився вiн з дiвчиною небаченої краси, привiв її у рiдний дiм. Незлюбила невiстка свекрухи, сказала чоловiковi: "Нехай не заходить мати в кiмнати, посели її в сiнях”. Поселив син матiр у сiнях. Боялася мати показатися злiй невiстцi на очi. Як тiльки йшла невiстка через сіни, мати ховалася пiд лiжко.

Та й цього невiстцi було мало. Каже вона чоловiковi: "Щоб i духом матерi не пахло в домi! Пересели її в сарай”. Переселив син матiр у сарай. Тiльки вночi виходила вона iз свого притулку.

Вiдпочивала одного разу молода красуня пiд яблунею й побачила, як мати вийшла з сараю. Розлютилася дружина, прибiгла до чоловiка: "Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, убий матiр, вийми з її грудей серце i принеси менi”.

Не здригнувся син, заворожила його небачена краса дружини. Каже вiн матерi: "Ходiмо, мамо, покупаємося в рiчцi. Йдуть до рiчки берегом. Спiткнулася мати об камiнь. Розсердився син: "Що ти, мамо, спотикаєшся? Чому пiд ноги не дивишся? Так ми до вечора ітимемо”.

Прийшли, роздяглися, покупалися. Син убив матiр, вийняв з грудей серце, поклав на листок, несе. Трiпоче маленьке материнське серце. Спiткнувся син об камiнь, упав, ударився колiном. Упало гаряче серце на гостру скелю, закривавилось, стрепенулося i прошепотiло: "Мiй рiдний, чи не боляче ти вдарився?”

Заридав син, схопив материнське серце, вернувся до рiчки‚ уклав серце в розтерзанi груди, облив гарячими слiзьми. Зрозумiв вiн, що нiхто i нiколи не любив його так палко, вiддано i безкорисливо, як рiдна мати.

І такою величезною i невичерпною була любов материнська, таким глибоким i всесильним було бажання материнського серця бачити сина радiсним i безтурботним, що ожило серце, закрилися розтерзанi груди, встала мати й пригорнула кучеряву голову сина до грудей. Не мiг пiсля цього син повернутися до дружини-красунi, осоружною стала вона йому. Не повернулася додому i мати. Пiшли вони вдвох степами i долинами, вийшли на широкий простiр i стали двома високими могилами.

Таку легенду, шановнi батьки, створила народна мудрiсть. І не даремно.

Синiвська вдячнiсть... Скiльки гiрких дум i скорботних хвилин переживають материнське i батькiвське серця, почуваючи, що син або дочка байдужi, безсердечнi, що вони забули про все добре, зроблене для них матір’ю i батьком. I немає бiльшої радостi для людини, яка почуває наближення присмерку свого життя, нiж радiсть, джерело якої - любов i вдячнiсть дiтей…

Про необхiднiсть виховання в дiтей з малих рокiв почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О.Сухомлинський. У статтi "Народження добра” він пiдкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечностi. Це одне з найскладнiших i найтонших виховних завдань сiм’ї і школи. Ми покликанi облагородити серце маленького громадянина, одухотворити його поривання i бажання вищою людською красою - чуйнiстю, спiвчутливiстю. З перших днiв свiдомого життя людини треба пам’ятати, що вона стане не тiлькi творцем матерiальних і духовних цiнностей, а й сином старих батькiв, чоловiком, батьком.

Помиляються тi батьки, які думають, що доброта i чуйнiсть - природженi почуття. Нi, це не так. Дитину потрiбно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свiдками незрозумiлого факту: в хорошiй працьовитiй сiм’ї, де батьки душi не чують у дiтях, годують, одягають, пестять, дiти iнодi виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощi споживання, які не можуть самi собою розвинути почуття доброти і чуйностi. Вони виникають тiльки тодi, коли ми формуємо моральний досвiд. Тобто вправляємо дiтей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радостi — радостi творення добра для iнших людей. Тiльки це, воiстину безкорисливе i тому справдi людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Для нас, педагогiв, велика радiсть бачити, як у дiтей розвивається усвiдомлення того, що втомленi мати i батько потребують вiдпочинку. А тиша, спокiй, чистота i краса в хатi — це те, що дає потрiбний вiдпочинок i радiсть. Дiти не тiльки розумом, а й серцем вiдчувають, що їх погана поведiнка, немiцнi знання завдають болю матерi i батьковi. «Менi треба вчитися добре, — каже Галинка, — бо у матерi хворе серце». Дитинi хочеться, щоб мати була спокiйна. Вона знає, що своєю працею допоможе зберегти серце матерi. Прагнення маленьких дiтей добре вчитися нерiдко виходить з бажання принести матерi i батьковi радiсть. А воно пробуджується лише тодi, коли дитина уже ранiше на чомусь iншому зазнала радощiв творення добра для батькiв.

«На жаль, часто дорослi дуже довго вважають своїх дiтей беззахисними крихiтками, не здатними про когось потурбуватись» — пише

О.Я.Савченко i наводить такий приклад:

«Ідуть вулицею бабуся з внучкою. Раптом дощ. Бабуся знiмає з себе кофту, хустину, вкриваючи Оленку-другокласницю. А вона все це сприймає як належне. Забiгли у під’їзд. Онука сухенька, а в бабусi  поприлипало до ніг мокрее плаття.

- Ой, бабусю, яка ти смішна! — вигукує дiвчинка.

От i вся реакцiя на бабусину турботу».

У В.Осєєвої є на цю тему оповiдання «Трк сини».

Двi жiнки брали воду з колодязя. Пiдiйшла до них третя. А дiдусь на камiнь вiдпочити сiв. Ось i каже одна жiнка другiй:

— Мiй син спритний та сильний, нiхто його не переборе.

— А мiй спiває, як соловейко. Нi в кого такого голосу нема, каже друга.

А третя мовчить.

— Що ж ти про свого сина не кажеш? - питають її сусiдки.

— Що ж сказати? — каже жiнка. Нiчого в ньому особливого немає.

Ось набрали жiнки повнi вiдра води i пiшли. А дiдусь за ними. Йдуть жiнки, зупиняються. Болять руки, виплiскується вода, ломить спину.

Раптом назустрiч три хлопчики вибiгають. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жiнки.

Другий пiсню спiває, соловейком заливається — заслухались ним жiнки.

А третiй пiдбiг до матерi, взяв у неї вiдра важкi i потяг їх. Запитують жiнки в дідуся:

-  Ну що, якi в нас сини?

- А де вони? — вiдповiдає дiд. — Я тiльки одного сина бачу!».

Хочеться зауважити, що коли ми оцiнюємо вчинки дорослих, то обов’язково хочемо зрозумiти: навiщо, чому, чим керувалася людина?

Так само, сприймаючи навiть i добрi вчинки своїх дітей, варто час вiд часу спробувати проаналізувати їх мотиви, тому що iнодi можна помилитись, оцiнюючи їх вчинок тiльки за зовнiшнiми проявами.

Дочка моєї знайомої щоденно купувала молоко і хлiб старенькій бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину, а дівчинка із задоволенням усе смприймала. А через деякий час Іринка купила собі нову іграшку.

- Звідки вона в тебе? – запитали батьки.

- А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купляла продукти, - спокійно і задоволено відповіла дочка.

- І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.

- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилась?

Яка ж цiна такої доброти?

Особливу увагу радимо звертати на розвиток у дiтей любовi до природи. Робота на присадибнiй ділянці, у саду, вирощування кiмнатних рослин, догляд за тваринами стимулюють становлення почуття любовi до всього, що потребує людської допомоги i захисту. Людина, у якої не сформованi добрi почуття до природи, не буває, як правило, доброю до людей.

Пам’ятайте, шановнi батьки, що виховання чуйностi i доброти здiйснюється перш за все в батькiвському домi. Тепла, дружня атмосфера в сiм’ї, уважне й турботливе ставлення її членiв один до одного i до людей взагалi, цiлеспрямованiсть впливу батькiв сприяють формуванню людини, яка готова робити добрi справи i цiнувати добро, зроблене для неї.

І ще. Якi б моральнi якостi ви не хотiли виховати у дiтей, всi вони мають у своїй основi прекрасну людську властивiсть - вiдчуття того, переживає iнший не тільки в хвилини радостi, а й у хвилини смутку, болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти.